Шановні читачі! Дякуємо, що приєдналися до нас сьогодні. Ця стаття є частиною майбутньої серії матеріалів National Security Media у співпраці з партнерами, що має на меті документування випадків убивств, поранень та викрадення дітей, а також жорстокого поводження з ними, з боку Російської Федерації. На прикладі різних ситуацій ми розглянемо, як війна Російської Федерації проти України вплинула на таких дітей та їхні родини.
Застереження: історії, подані в цьому матеріалі, мають чутливий характер. У разі, якщо розповіді про травми, пережиті іншими людьми й особливо дітьми, викликають у вас дискомфорт, рекомендуємо вам згадати про те, що Росія — держава-терорист, яка завойовує інші держави світу, застосовуючи нелюдські методи. Пам’ятайте про це під час читання. Дякуємо за вашу підтримку.
УКРАДЕНЕ ПОКОЛІННЯ: ЗЛОЧИННЕ ВИКРАДЕННЯ УКРАЇНСЬКИХ ДІТЕЙ ПУТІНИМ
Кріс Семпсон
«Самі лише цифри жахають». Такими словами заступниця Генерального секретаря ООН з політичних питань та питань миротворчості Розмарі Дікарло охарактеризувала один із найганебніших злочинів Російської Федерації на чолі з Володимиром Путіним — а саме убивства, поранення, викрадення, катування та зґвалтування дітей.
Окрім самого вторгнення в Україну та вбивства численних дітей у ході боїв, артилерійських обстрілів та ударів із застосуванням ракет і БПЛА, перелік кричущих злочинів росіян також включає викрадення українських дітей та позбавлення їх власної національної ідентичності. Опиняючись на окупованих територіях, такі діти залишаються самі, без батьків; при цьому їм забороняють говорити українською мовою чи будь-яким іншим чином виражати українську ідентичність. І навіть гірше — росіяни, не приховуючи цього, всиновлюють українських дітей без жодних намірів повертати їх українським родинам. Окрім того, відомі випадки ігнорування особливих потреб таких дітей, зокрема потреб у медичній допомозі.
Водночас Росія докладає значних зусиль для нав’язування українським дітям власної ідеології, створюючи на Кримському півострові табори для розміщення тисяч із них. В час, коли українські війська готуються до повернення захоплених територій, стає очевидно, що росіяни використовуватимуть такі табори як живі щити. Водночас багатьох дітей вивезли за межі країни та переселили до таборів у Росії — від Москви й до самого Сибіру.
Станом на День Незалежності України 24 серпня 2023 р., щонайменше 10 тис. цивільних осіб було вбито та близько 20 тис. поранено за півтора року загарбницької війни Росії проти України. Утім, найжахливіші цифри стосуються саме дітей. Лише за офіційно підтвердженими даними, з моменту повномасштабного вторгнення було вбито щонайменше 545 неповнолітніх. Натомість доля інших українських дітей, що опинилися по той бік лінії фронту, залишається невідомою. Водночас, як неодноразово продемонстрували дані зі звільнених за період від лютого 2022 року українських територій, Росія докладає зусиль для приховання власних злочинів, у тому числі за допомогою масових захоронень, де на ексгумацію та ідентифікацію тіл можуть іти роки.
Важливо пам’ятати, що війна триває з 2014 р., і з того часу до Росії з окупованих територій було депортовано понад 1 млн дітей. Окрім того, Росія перетворила ціле покоління молодих хлопців, яких викрадала з 2014 року, на зброю проти їхньої ж держави за допомогою інтенсивного промивання мізків пропагандою та перевиховання у дусі мілітаризму. Станом на зараз уже відомо, що така сама доля очікує й на нове викрадене покоління, яке також підлягатиме призову та буде відправлене на війну проти України.
Росію неодноразово звинувачували у скоєнні воєнних злочинів, пов’язаних із вивезенням дітей з України. Зокрема такі звинувачення призвели до видачі Міжнародним кримінальним судом (МКС) ордеру на арешт Володимира Путіна та російської держслужбовиці, відповідальної за незаконну депортацію українських дітей, Марії Львової-Бєлової, яка була призначена на посаду «Уповноваженої при президенті РФ із прав людини» у жовтні 2021 р. Внаслідок такої депортації МКС видав відповідні ордери на арешт 12 березня 2023 р.
МОТИВИ
Російська система пропаганди подає злочинні дії росіян як гуманні вчинки. Марія Львова-Бєлова стверджує, що викрадені діти зможуть самостійно повернутися до України після досягнення повноліття. Утім, вона замовчує факти насадження російської ідеології, примусову видачу російських паспортів та стирання національної й мовної ідентичності, із якими доводиться миритися дітям, що перебувають в очевидній неволі. Вона також не згадує аспекту ідеологічного впливу — так, наприклад, деякі українські сім’ї отримували фото своїх 9-річних хлопчиків, одягнутих у російську військову форму.
Ці приклади наочно ілюструють найголовніший мотив Російської Федерації, а саме знищення української ідентичності та прищеплення молодим людям глибинного відчуття ненависті до самих себе, яке гратиме на руку прокремлівській пропаганді й міфам про велику Росію й Володимира Путіна як їхніх рятівників від справдешнього уособлення зла — українського націоналізму. Варто згадати, що Путін висловлював своє зневажливе ставлення до поблажливості Леніна до української національної ідеї у своїй промові перед вторгненням від 21 лютого 2022 р., у якій назвав Україну «невід’ємною частиною» російської історії, культури та духовності.
Путін свідомо використовував саме таке формулювання — адже ці слова підкріплювали образ росієцентричної історії, яка цілеспрямовано визнає існування української ідентичності, коли це необхідно, однак завжди подає її нижчою за російську ідентичність, тим самим знищуючи будь-який натяк на самостійність та суверенітет українського народу. Саме таку історію викладають викраденим дітям під час їхнього вимушеного перевиховання на території Російської Федерації.
УНИКНЕННЯ РОСІЄЮ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ
У деяких випадках утримання Росією українських дітей зумовлене необхідністю приховувати власні злочини. Попри молодий вік, такі діти як громадяни України можуть виступати свідками російських злочинів і, як наслідок, створюють додатковий ризик притягнення росіян до відповідальності за їхні злодіяння перед усією країною та її людьми. Ті діти, яких повернули до України, вже надавали свідчення стосовно російських звірств. Окрім того, діти, що контактували з росіянами з часу повномасштабного вторгнення, також виступали свідками жахливих насильницьких злочинів, навіть незважаючи на те, що не перебували у російському полоні. Зі свого боку, росіяни неодноразово демонстрували наміри щодо приховання власних злочинних дій.
Зафіксовані свідчення повернених до України дітей дають чітке розуміння мети росіян: стерти їхню українську ідентичність та знищити їхні спогади про власну країну, батьків та родини. Навіть у випадку терапевтичних втручань, така форма психологічного насильства матиме довготривалий вплив на їхню психіку. Станом на зараз із урятованими дітьми, чимало з яких стали сиротами або мають батька чи матір, які досі залишаються на окупованих територіях, активно працюють дитячі психологи, що допомагають їм адаптуватися після повернення.
На сайті «Діти війни», створеному Урядом України, опубліковані численні історії дітей, яких піддавали знущанням на окупованих територіях. Зокрема, на ньому викладена розповідь 12-річного Сашка, якого росіяни примусово забрали від матері. Під час боїв за Маріуполь хлопець отримав осколкове поранення ока. З відчаю мати вирішила шукати допомоги на заводі Ілліча, який невдовзі взяли в облогу російські війська. Після того, як Сашка забрали, його перевезли до Новоазовська, а звідти — до Донецька. 19 квітня 2022 року йому вдалося зв’язатися зі своєю бабусею Людмилою та благально сказати у слухавку: «Бабо, забери мене!..». Людмила одразу ж почала проходити необхідні бюрократичні процедур, щоб повернути онука додому.
У полоні Сашку говорили, що про нього забули та що його можуть віддати на всиновлення до російської сім’ї або поселити в інтернаті. На щастя, цього не сталося, оскільки хлопця врятували. Однак це — далеко не єдиний випадок подібного психологічного насильства над дітьми.
Випадки наруги над дітьми також документували й інші неурядові організації, наприклад, благодійна організація Миколи Кулеби «SaveUkraine». Так, наприклад, організація зафіксувала історію Всеволода, 9-річного хлопчика, який зазнав фізичного насильства після примусового вилучення «соціальними службами» в окупованому Росією Мелітополі. Завдяки втручанню організації, хлопця зрештою повернули в сім’ю, однак він — лише один із 386 офіційно повернених дітей, в той час як понад 10 тис. інших залишаються в неволі.
МАХІНАЦІЇ
Росіяни розробили комплексний механізм утримання викрадених дітей, що включає табори й виправні заклади, розташовані в окупованому Криму та по всій території Росії. У них утримують тисячі дітей. Застосовуючи багаторівневі бюрократичні процедури, система інтегрує українських дітей до таких установ, не залишаючи будь-якого шансу на їхнє повернення. Багатьох викрадених із України дітей переселили до «таборів перевиховання» в Криму та поза межами України. Станом на зараз виявлено вже 43 таких табори.
Згідно з даними, зібраними Єльським університетом та іншими розслідувачами, можна зробити висновок, що вивезених дітей поділяють щонайменше на чотири умовні групи. До першої з них належать діти, які мають батьків або законних опікунів. Друга група включає сиріт (за визначенням Російської Федерації). До третьої групи входять діти з інвалідністю, якими на час вторгнення опікувався Уряд України. Насамкінець, четверта група охоплює дітей із невизначеним станом, яким бракує необхідної документації або чіткого статусу, які б відповідали визначенням попередніх категорій.
Після того, як діти опиняються в руках росіян, їх розподіляють за пріоритетністю відповідно до описаних вище категорій. У разі, якщо в дитини залишилися батьки, організувати її «зникнення» в Російській Федерації стає складніше, оскільки таких дітей активно шукають їхні сім’ї. Як наслідок, таких дітей відправляють до таборів перевиховання. Водночас діти, які втратили батьків, або діти, якими опікувалася держава, значно легше асимілюються серед населення Росії.
Окрім того, зафіксовано випадки, коли діти в українських інтернатах на окупованих територіях не були сиротами, а опинялися там через сімейні обставини, які потребували втручання держави. На сьогодні таких дітей всиновлюють російські сім’ї, внаслідок чого вони назавжди втрачаються для українського суспільства.
Набір неповнолітніх до таборів перевиховання здійснюється під виглядом пропозицій «кращого життя» для дітей із незаможних сімей; також має місце маніпулювання природним страхом батьків. Сім’ї вірять, що відправляючи дітей до таборів, захищають їх від бойових дій та забезпечують їм їжу, притулок і кращі умови життя в порівнянні з проживанням на окупованих територіях. Також додатковим стимулом стає фінансовий аспект, оскільки для українських дітей перебування у таких таборах є безкоштовним.
Тим не менш, діти, яких забирають до таких таборів із окупованих територій, не повертаються в обіцяний строк. Задокументовано декілька випадків, коли діти не поверталися звідти узагалі. У наступних матеріалах цієї серії ми розглянемо випадки викрадення неповнолітніх за допомогою таких таборів. При цьому надзвичайно важливо розуміти справжні мотиви дій Російської Федерації щодо таких дітей і наголошувати на них.
ПОТОЧНИЙ СТАН СПРАВ
Станом на 17 жовтня 2023 року достеменно відомо про щонайменше 19 546 депортованих або примусово переміщених дітей та 1 321 зниклу безвісти дитину. Натомість у жовтні 2022 р. представники США озвучували цифру у 260 тис. викрадених українських дітей.
У той час, як з початку повномасштабного вторгнення минуло 600 діб, кількість днів із початку введення російських військ у Крим сягнула позначки у 3 526. До 24 лютого 2022 року зі східних регіонів України, що на той час уже перебували під окупацією, на територію Росії було вивезено близько 500 дітей.
ВИПРАВНІ ЗАКЛАДИ ТА «ЛІТНІ ТАБОРИ»
Ідеологічні табори — не нова концепція в Росії. Більшість людей старшого покоління, скоріш за все, принаймні раз бували в одному з «піонерських таборів» в СРСР, якими керувала Всесоюзна піонерська організація імені В. І. Леніна. Перші такі заклади, що маскувалися під звичайні літні табори, у яких діти займалися спортом, знайомилися з однолітками та весело проводили час, були створені у 1925 році й стали незмінною частиною життя в СРСР. Упродовж радянської доби через піонерські табори пройшло понад 10 млн дітей.
Після повномасштабного вторгнення подібні табори почали створюватися й в Україні для цілей ідеологічного перевиховання української молоді. У звіті Єльського університету, опублікованого на початку 2023 р., міститься інформація про 43 такі «установи», 41 із яких функціонує під виглядом «літніх таборів» у Криму й Росії. У самому лише Чорноморському регіоні існує дванадцять таких таборів, з них сім — на території Криму. Поза межами регіону табори розосереджуються по території Росії й розташовуються зокрема біля таких міст, як Москва, Єкатеринбург, Казань — аж до самого Сибіру й Магаданської області, майже за 6,5 тис кілометрів від України. Утім, очевидно, що реальна кількість місць, у яких були створені табори, значно більша за згадану у звіті Єльського університету.
У таборах дітям прищеплюють російську імперіалістичну й мілітаристичну ідеологію, в основі якої лежить москвоцентрична картина світу, й одночасно викорінюють їхню українську ідентичність за допомогою так званих «програм інтеграції». У рамках таких програм дітям викладають викривлену історію регіону, аби переконати їх у тому, що саме Росія завжди була рятівницею слов’янських народів та православної віри.
На окупованих територіях «соціальні працівники» ведуть активний пошук дітей на рівні громад, після чого рекомендують їх до участі в таких програмах незалежно від згоди батьків. І навіть у випадках, коли батьки виступають проти, окупаційний режим усе одно відправляє дітей до таборів і залучає їх до програм у примусовому порядку.
Так званий «освітній процес» на окупованих Росією територіях має на меті підкріплення російських імперіалістичних наративів. Зокрема в цьому він спирається на використання підручників, переповнених гаслами на кшталт «Жити означає служити батьківщині», замовчуючи факт позбавлення молодих людей власної батьківщини та примушування їх до служіння іноземній державі. Такий процес «перепрограмування» дітей є однією з підстав, на які спираються обґрунтовані звинувачення Росії в геноциді.
Говорячи українським дітям про «батьківщину», росіяни насправді мають на увазі лише Росію. Цьому образу також сприяють фрази на зразок «Російська мова — велична та могутня» та зосередження уваги на протиставленні Росії й «колективного Заходу».
Російські наративи щодо величі також сприяють формуванню ідентичності, невід’ємно пов’язаної з ідеєю «Давньої Росії». Українським дітям нав’язують думку про те, що давнішою з двох цивілізацій є саме російська, а отже, повернення до батьківщини може означати лише возз’єднання з Росією. На уроках російської мови вчителі стверджують, що всі слов’янські мови походять від російської, не приймаючи жодних альтернативних версій. Кожному учневі й кожній учениці прищеплюють ідеї війни й самопожертви в ім’я батьківщини, під якою, повторимося, мається на увазі ніщо інше, як Росія.
Одним із аспектів, що відрізняє Україну від Росії, є ставлення до представників влади. У той час, як українці не наділяють таких політичних діячів, як Президент чи народні депутати богоподібними якостями, російська навчальна програма оспівує російських царів, Сталіна та Путіна мало не як посланців бога на землі.
Щоб зрозуміти, як саме Росія намагається вплинути на дитячу освіту в Україні, достатньо лише переглянути російські підручники, автори яких ретельно уникають будь-яких згадок про Україну. У російській системі освіти Україна ніколи не розглядається як самостійна країна, а самих українців охрещують то мешканцями польських земель, то підданцями Московії, без жодного натяку на визнання їхнього суверенітету.
Слід враховувати, що, як зазначають експерти у сфері освіти, дітям молодшого віку бракує навичок критичного мислення для того, щоб відрізняти правду від брехні, коли інформація подається під виглядом істини. Російська імперіалістична пропаганда вводить дітей в оману, користуючись їхньою вразливістю, та створює загрозу формування нового покоління українців, які віритимуть у те, що насправді вони — росіяни, та не усвідомлюватимуть реального стану справ.
СУТТЄВА ВІДМІННІСТЬ
Повернення викрадених дітей є питанням виключно гуманітарного характеру, яке не має жодного стосунку до сфер, у яких Росія могла б відстоювати власне право на утримання викрадених дітей. Діти не є ані учасниками бойових дій, ані представниками влади, яким були присвячені наші попередні матеріали. Так, попри те, що питання повернення військовополонених є надзвичайно важливим для України, Росія може стверджувати, що це не передбачено законами війни. Утім, у той час, як росіяни відпускають командирів підрозділів, яких раніше називали утіленням зла на землі, вони продовжують утримувати в неволі дітей, які жодним чином не впливають на політичну ситуацію й, на відміну від військових, не здатні захистити себе. Діти є найбільш уразливими — і саме це стало причиною їх викрадення Росією.
На перший погляд дії Російської Федерації видаються позбавленими будь-яких гуманітарних мотивів. Однак насправді знущання російської системи над українцями має чітку мету посилення російського контролю над українською територією. Відповідно до законів війни, окупаційні сили зазвичай зобов’язані поважати закони та звичаї громад, над якими встановлюють контроль. Спираючись на цей принцип, можемо стверджувати, що, якби Росія справді мала на меті лише «денацифікацію» України, у неї не було б жодної потреби примусово русифікувати її населення. У такому випадку росіяни не змінювали б законів, що діяли на окупованих територіях до їх приходу, не заміняли б представників влади власними маріонетками, які зрадили Україну заради фінансової вигоди, та не встановлювали б на підконтрольних землях диктатури насильства й занепаду. Більше того, вони б не переписували історії, зміщуючи акценти в бік «русского мира» та змушуючи беззахисних дітей забувати про власну українську ідентичність, часто навіть не усвідомлюючи, що їх позбавляють приналежності до української культури.
Українські експерти у сфері дитячої психології, які працюють над документуванням вмісту нових російських «підручників» зазначають, що навіть вони помічають за собою значну зміну у сприйнятті вивчених та засвоєних із власного досвіду наративів після кількох місяців безперервної роботи з російською пропагандою, якою просякнуті ці книжки. Як наслідок, зростає занепокоєння стосовно долі дітей на окупованих територіях, а також тих дітей, які зазнавали впливу такої пропаганди й раніше. Чи зможуть вони, навіть після повернення на батьківщину, зрозуміти, жертвами яких маніпуляцій стали? І чи зможе Україна забезпечити для таких дітей програми психологічної підтримки, якої вони, безсумнівно, потребуватимуть
ПЕРЕГОВОРИ
Багато країн у той чи інший спосіб беруть участь у поверненні викрадених українських дітей на батьківщину. Як зазначає Катерина Рашевська, активістка та юристка з ГО «Регіональний центр прав людини», до цього процесу часом доєднуються країни, які рідко називають «друзями України». Катерина стверджує, що до переговорів долучалися, зокрема, такі країни, як Руанда, Коста-Рика, Гватемала та інші. Утім, станом на зараз повернути вдалося лише невелику кількість дітей, яка видається ще більш незначною в порівнянні з задокументованою кількістю неповнолітніх, яких досі утримує Російська Федерація.
Після повернення дітей на батьківщину щодо них застосовують різні процедури залежно від способу їх репатріації. Зокрема це залежить від того, чи такі діти повертаються до батьків чи родичів, чи вони залишилися сиротами. Також на вибір відповідної процедури впливає факт перебування дітей у таборах або під опікою «соціальних служб».
РЕАКЦІЯ УКРАЇНСЬКОЇ СТОРОНИ
З метою відстеження зниклих дітей було створено вебсайт «Діти війни» (childrenofwar.gov.ua). За допомогою опублікованої на сайті онлайн-форми користувачі можуть повідомити про зникнення дитини або залишити заявку на отримання консультації. Інформацію на порталі оновлюють щоденно, у тому числі шляхом публікації стислих повідомлень про повернених до України дітей.
ВОЄННІ ЗЛОЧИНИ: ПУТІН ТА ЛЬВОВА-БЄЛОВА
У березні 2023 року Міжнародний кримінальний суд у Гаазі видав ордери на арешт Володимира Путіна та його «уповноваженої з питань прав дитини» Марії Львової-Бєлової за участь у злочинному викраденні українських дітей на тлі незаконного вторгнення до країни. Такий ордер накладає на 123 країни, що є підписантами Римського статуту, зобов’язання щодо їх затримання.
У липні 2022 року Марія Львова-Бєлова стала організаторкою заходу, на якому висвітлювала викрадення неповнолітніх як почесну справу й «урочисто» вручила російські документи чотирнадцятьом українським дітям. Згодом, у вересні 2022 р., дітей з Маріуполя примусили до участі у постановочній акції, під час якої їм довелося співати про власну любов до Росії. Також зафіксовано випадки, коли постраждалих із Маріуполя змушували висловлювати «вдячність» російським військовим за «порятунок» від України. Важливо розуміти, що Росія не є підписантом Римського статуту та не визнає юрисдикції МКС. Утім, низка союзників Росії, що підписали Римський статут, зазначили, що, ймовірно, будуть вимушені вжити заходів у разі візиту Путіна або Львової-Бєлової на їхню територію.
ПІДСУМКИ
На цьому завершується наш вступний матеріал на тему викрадення українських дітей Російською Федерацією. У наступних його частинах ми хочемо поділитися з вами величезною кількістю матеріалів, у тому числі інтерв’ю з людьми, які пережили окупацію, полон, тортури та муки очікування на повернення близьких. Ми поговоримо про способи притягнення винних до відповідальності через МКС та про заходи, що вживаються з метою порятунку викрадених дітей, розглянемо свідчення дітей та їхніх родичів, які постраждали від скоєних Росією злочинів, щодо умов, із якими їм довелося стикнутися, а також з’ясуємо подробиці діяльності Росії, націленої на використання українських дітей проти власної країни із застосуванням ідеологічного впливу та виховання в дусі мілітаризму.
Ми дякуємо нашим численним партнерам, у тому числі Центру прав людини ZMINA, коаліції «Україна. П’ята ранку» та Катерині Рашевській із ГО «Регіональний центр прав людини». Окрім того, ми висловлюємо невимовну вдячність колективу Медіацентру Україна за невтомну й сумлінну працю та сприяння нашій комунікації з експертами й очевидцями злочинів, скоєних Російською Федерацією.
Дякуємо!