ОБМІНИ ВІЙСЬКОВОПОЛОНЕНИМИ
Мати чекає на новини про свого сина, який воював у Маріуполі. Попри те, що за минулий рік відбулося чимало обмінів, вона — так само, як і багато інших матерів — досі очікує на інформацію про місце перебування її сина, його стан та повернення додому.
ЧАСТИНА ПЕРША
Шановні читачі! Ця стаття є частиною майбутньої серії детальних матеріалів про умови, в яких перебувають військовополонені та їхні родичі. На прикладі різних ситуацій та інтерв’ю з різними людьми ми розглянемо, як на кожну з цих родин вплинула війна російської федерації проти України.
МУКИ ОЧІКУВАННЯ
Останні слова близької людини, такі дорогі нашому серцю, надовго залишаються в нашій пам’яті. Слова, сказані в пориві любові чи в момент відчаю, перетворюються на спогад, який не стерти нічим. Після подій 24 лютого 2022 року, численні сім’ї, на чию долю вже припали поневіряння з початком війни у 2014 році, опинилися перед ще більшими випробуваннями. Захисники України з різних підрозділів незламно вели бої на усіх фронтах, аби вберегти свою країну від знищення — та, на жаль, тисячі їх потрапили в полон. Багато хто з них і надалі залишається в неволі.
Багатьом родинам випала важка й нестерпна доля — чекати. Вони не знаходять собі місця, змушені продовжувати жити своїм життям, не маючи жодної впевненості у завтрашньому дні, доки їхні близькі вже понад півтора року перебувають у російському полоні. Серед них — Тетяна, мати військовополоненого, яка все ніяк не може забути, як порадила сину знову піти до війська після того, як він повернувся зі служби.
Син Тетяни підписав свій перший контракт у 2019 році і проходив військову службу у Збройних силах України (ЗСУ), а саме в 36-й окремій бригаді морської піхоти, що базувалася в Миколаєві. У 2020 році він залишився у війську і був нагороджений медаллю «Учасник антитерористичної операції» за сумлінне виконання службових обов’язків. Утім, після повернення сина зі служби, Тетяна, як і будь-яка турботлива мати, почала хвилюватися через нецілеспрямованість хлопця та відсутність у нього амбіцій. Зрештою вона порадила сину повернутися до армії, де він раніше відчував себе на своєму місці.
Майже одразу він знову опинився в епіцентрі бойових дій, однак цього разу — у Маріуполі. Болючі спогади про це рішення й почуття провини ще довго переслідуватимуть Тетяну, роблячи тягар відсутності сина ще важчим. Вона не знала, що новий контракт принесе їм обом такі страждання. Звідки їй було знати?
ПАДІННЯ МАРІУПОЛЯ
Під час вторгнення в Україну, яке розпочалася 24 лютого 2022 року, основна увага російського командування була зосереджена на столиці країни — Києві; однак саме на півдні розгорталися бої, яким судилося визначити подальший перебіг подій у війні. Російські війська підійшли до портового міста Маріуполь зі сходу та заходу, і зрештою оточили його, блокуючи всі виїзди з міста та знищуючи все на своєму шляху. Місту було завдано непоправної шкоди. На долю численних сімей випало страшне горе — адже в Маріуполі були вбиті та взяті в полон тисячі українських бійців. Для України місто стало символом тероризму російської федерації на всіх рівнях.
Із Маріуполя продовжували надходити похмурі новини, а масштаб руйнувань зростав. Кількість людей, про загибель яких стало відомо, збільшилася до п’яти тисяч. Охоплені вогнем будівлі були стояли в руїнах. У місті, де в мирний час жило 450 000 осіб, все ще лишалося близько 170 000 мешканців. У Маріуполі зникла електрика — однак на цьому все не закінчилося. У середині березня 2022 року росіяни знищили вежу мобільного оператора «Київстар», що залишалася останнім засобом зв’язку для багатьох людей. Тепер майже все місто опинилося в ізоляції від решти світу. Серед містян, що були змушені обирати, лишатися чи евакуйовуватися, запанував ще більший розпач та хаос.
«Після початку російського вторгнення в Україну в лютому 2022 року [Ред.] протистояв збройним силам російської федерації та воював у місті Маріуполь Донецької області в Україні».
Тетяна
Зрештою, син Тетяни вийшов на зв’язок з Маріуполя 9 квітня 2022 року і сказав, що в його підрозділі закінчуються набої, медикаменти та інші запаси, у тому числі їжа та вода. Чимало бійців його підрозділу мали поранення. Однак морпіхи продовжували утримували позиції.
СИН У ПОЛОНІ
Разом із сотнями інших бійців син Тетяни потрапив у полон близько 10 квітня 2022 року. Для неї та багатьох інших родин це стало початком болісного періоду очікування. У той час, як тривали переговори про звільнення полонених, точилася боротьба за громадську думку та відбувалися трагічні події в Оленівці, Тетяна чекала.
«Востаннє [Ред.] вийшов на зв’язок 9 квітня 2022 року з Маріуполя. Він розповів, що серед його побратимів багато поранених. У підрозділі не вистачало медикаментів, перев’язувальних матеріалів, їжі та води. Вони тримали позиції з останніх сил, адже боєприпасів майже не було».
Тетяна
Разом із сім’ями оборонців Маріуполя, уся країна й світ із тривогою невідривно стежили за розгортанням боїв в очікуванні новин про долю колись прекрасного міста, що на їхніх очах перетворювалося на символ розрухи. Рідні бійців із нетерпінням чекали новин про своїх близьких, які продовжували чинити опір посеред руїн, аби захистити тих, хто залишався в місті, та вберегти власних побратимів, в той час як російські війська вже перекрили усі дороги з міста. То було втіленням найгіршого з можливих сценаріїв. Але саме тут, серед цього пекла війни, народилася легенда, яку століттями передаватимуть із вуст в уста українці — приголомшлива історія битви за «Азовсталь», металургійний комбінат, який можна було назвати «містом у місті». У цій критично важливій частині Маріуполя, легендарний спротив українських військових тривав до 20 травня 2022 року, поки останні бійці не були вимушені здатися в полон.
ОПРИЛЮДНЕНІ ВІДЕО ТА ФОТО.
Інтернет заполонили відео з російських пропагандистських каналів у Telegram, із зображенням захоплених у полон українських бійців. Кожна наступна новина була ще більш гнітючою, ніж попередня. У своєму Telegram-каналі ватажок чеченських бойовиків Рамзан Кадиров вихвалявся, що в російському полоні перебуває понад тисяча морських піхотинців. Кадри полонених морпіхів стали засторогою для тих, хто все ще лишався на металургійному комбінаті «Азовсталь». На «Азовсталі» та Маріупольському металургійному комбінаті ім. Ілліча точилися окремі бої, яким судилося увійти в історію.
Наступними днями в мережі з’являлися повідомлення про захоплення в полон нових бійців. З них особливо виділялося одне відео із зображенням 267 морських піхотинців. Щодо достовірності відео точилися суперечки — адже всі знали, як росія використовує такі матеріали для деморалізації українців і їхніх прихильників, аби остаточно змусити їх капітулювати. До того ж, подібні відео активно поширювалися у Telegram-каналах, відомих просуванням російської пропаганди.
Так, наприклад, колишній «морський котик» Чак Пфаррер заявив, що на відео «форма занадто чиста. Ніхто не поранений, всі поголені, та й футболки зовсім не ті». Натомість Ейден Аслін, @cossackgundi, відомий британський боєць, який потрапив у полон під час боїв за Маріуполь, документуючи останні моменти перед полоном, підтвердив, що на відео справді був 501-й батальйон морської піхоти.
«Є ще одне відео. Я знаю, що воно справжнє, тому що один мій побратим упізнав на ньому свого друга. Не кажучи вже про те, що я зараз сиджу з морпіхами у сраному Маріуполі»
5 квітня 2022 р., CossackGundi
https://twitter.com/cossackgundi/status/1511230666784051204
ПОЯВА НОВИН ПРО ПОЛОН
В очікуванні звістки про рідних, сім’ї полонених активно відстежують дописи у соцмережах. Тетяна пише:
«Із соціальних мереж я дізналася, що мій син потрапив у полон в період з 10 по 12 квітня 2022 року. Після того, як [Ред.] потрапив у полон, ні я, ні будь-хто з його родичів не отримали жодної точної інформації про його поточне місце перебування чи стан здоров’я ні від українських органів влади (у тому числі від Національної поліції, Національного інформаційного бюро), ні від міжнародних організацій (включно з Міжнародним комітетом Червоного Хреста та Робочою групою УВКПЛ ООН з питань насильницьких або недобровільних зникнень), до яких я зверталася».
Після того, як син потрапив у полон, Тетяна поринула у безодню невпинного пошуку інформації про хлопця.
Вона розшукувала в інтернеті всі можливі дописи й спілкувалася з іншими сім’ями, чиї близькі потрапили в полон. Разом вони переглядали усі можливі відео з російських Telegram-каналів та інших джерел у соціальних мережах, маючи єдину мету — розпізнати на них обличчя полонених українців.
Перш за все, Тетяна звернулася до поліції.
«[Ред.] сказала мені, що [Ред.] у полоні.
Також вона сказала, що я маю написати заяву в поліцію та СБУ…
Потім я кілька разів ходила до відділку поліції, але там усі розводили руками й говорили, що не розуміють, чому вони повинні приймати мою заяву і як вони повинні реєструвати злочин…
Я була у відчаї і, не знаючи, що робити, просто зателефонувала в поліцію, викликала їх додому, і сказала, що не відпущу, поки не приймуть моєї заяви…
Ще гірша ситуація була зі Службою безпеки України… Мій колишній однокласник сказав мені, що у них має бути черговий, до якого можна звернутися…
Ми взяли таксі, а далі… Це була довга історія. Нас зупинив на блокпосту озброєний охоронець і сказав, щоб ми їхали назад. Зрештою, ми поїхали, так нічого й не подавши…»
Тетяна
Пройшовши крізь увесь процес подання документів, Тетяна так і не отримала ані потрібної їй інформації, ані нової надії. Утім, вона й далі стежила за всіма новинами й ходила на всі брифінги Координаційного штабу та відвідувала всі заходи, які організовували групи підтримки, створені родичами українських захисників.
Через Facebook, Telegram та Google рідні шукали будь-яку інформацію про своїх близьких. Вони обмінювалися даними, намагаючись дізнатися про стан здоров’я своїх доблесних бійців і плекаючи надію на їхнє повернення цілими й неушкодженими.
Поступово окремі сторінки у Фейсбуці переростали у цілі групи підтримки, що об’єднували сім’ї бійців окремих батальйонів, бригад та рот. Ці групи співпрацювали, забезпечуючи безперервний потік інформації про захисників, а також відігравали роль «громадських варт», вимагаючи від органів влади підзвітності, виконання своїх обов’язків та повернення їхніх близьких на батьківщину. Ці групи також організовували заходи та надавали моральну підтримку сім’ям, які проходили крізь відведені їм долею випробування.
Для того, щоб захисника офіційно зарахували до числа полонених або тих, кого спіткала ще гірша доля, рідним доводиться заповнювати величезну кількість документів. Тетяна, заскочена зненацька новиною про захоплення сина, не знала усіх процедурних деталей. Вона лише хотіла почути, що він, живий і неушкоджений, повернеться додому в її обійми. Їй хотілося побачити його усмішку. Та поки їй залишалося одне — шукати будь-яку інформацію, що могла свідчити про те, що син живий.
ЛИСТ
Кілька місяців минуло у невіданні. Тетяна щодня чекала на новини. Про захоплення сина в полон вона дізналася із соціальних мереж. Однак, попри всі її спроби довідатися бодай щось про його становище, єдиною новиною про його стан був лист, який вона отримала в серпні 2022 року, написаний кількома місяцями раніше, у травні 2022 р..
«З того часу я отримала звістку від [Ред.] лише один раз, коли отримала його лист з російського полону наприкінці серпня (лист був датований травнем 2022 року)».
Тетяна
Зрештою, у серпні Тетяна отримала листа від сина, написаного за три місяці до того, у травні 2022 року.
Від кого: [Ред.] Дата народження: [Ред.] 1994
Кому: [Ред.] Тетяна [Ред.] Дата народження: [Ред.] 1974 (мама)
Адреса: [Ред.]
Лист
Привіт, моя дорога матусю. Тобі пишу я, твій дорогий син. Матусю, я тебе дуже сильно люблю. Моя дорога матусю, поцілуй, будь ласка, бабусю й передай їй, що я її сильно дуже люблю. Скажи їй, що коли я повернуся з полону, то в нас буде все по-іншому. Матусю моя люба, я дуже сильно сумую за тобою, бабусею, татом, бабусею, дідусем, дружиною [Ред.] та [Ред.]. Коли я повернусь, я обіцяю, що увесь час, який можна буде, то буду приділяти тепер сім’ї. Моя дорога матусю, я зараз перебуваю в полоні у Російській Федерації, слідкуйте з [Ред.] та татом за новинами про обміни, і я дуже скоро повернуся додому.
Хочу тебе ще попросити, подзвони, будь ласка, тату й дай йому свій номер мобільного й [Ред.], і скажи, що я єдиний номер, який пам’ятаю, то це їхній домашній номер телефону. Коли мене обміняють, то я зможу тільки їм подзвонити на домашній.
Також, матусю, моя рідна, напиши або пофоткай цей лист моїй дружині [Ред.] і скажи, нехай всі мої речі зберігає у себе вдома. Я коли повернуся до України, то зразу приїду до неї. Скажи [Ред.], що я її дуже сильно люблю з [Ред.] і весь час думаю про наше спільне й довге життя. Скажи їй, що коли я повернуся, наше життя тепер зміниться на краще. Я тепер зміню роботу й дуже багато часу буду приділяти своїй сім’ї.
Матусю, дорога моя, я кожну секунду думаю про тебе, про бабусю, про тата, про бабусю й про дідуся, про дружину й доньку. Я молюся за вас і дуже чекаю моменту побачити вас.
Також, моя дорога матусю, передай привіт моєму любому братику [Ред.] та [Ред.]. Скажи або теж відправ фото листа, що я їх дуже сильно люблю і коли повернусь, пора буде нам взятися за розум і створювати сім’ї, а не так, як було раніше, що я поїхав і не приїжджав.
Я кожен день молюся, матусю, за тебе з бабусею, за бабусю з дідусем і татом, за [Ред.] і [Ред.]. Коли я повернуся, обов’язково сходимо до церкви й поставимо за дідуся свічку.
Повторюся ще раз, я дуже сильно люблю всіх вищеперелічених, рідні мої. Сфоткай і відправ усім листа. Дякую, моя дорога матусю. Зі мною все добре. Люблю вас усіх!
30.05.2022 р. [Підпис]
Петро Яценко в українському Координаційному штабі з питань поводження з військовополоненими.
ЗАСІДАННЯ КООРДИНАЦІЙНОГО ШТАБУ:
У березні 2022 року Міністерство оборони України створило Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими. До його сфери відповідальності належить як інформування родин захисників України, так і за контроль за лікуванням російських бійців, захоплених у полон на полі бою. Саме від Координаційного штабу Тетяна та інші, що чекали на повернення своїх захисників додому, мали отримувати офіційні новини.
Доки Тетяна чекає, до деяких інших сімей приходять довгождані новини про повернення їхніх оборонців. Багато в чому процес видається досить довільним. Та хай там як, а вже в середині березня 2022 року перших українців було повернено з полону. Одним із епічних символів збройного протистояння стала історія сутички на острові Зміїний, коли відважний український прикордонник зухвало кинув виклик російським військовим, заявивши: «Російський військовий кораблю, іди на х*й». Це була картина, гідна бою Давида проти Голіафа. Дивовижним чином ці люди, яких вважали загиблими, з’явилися серед живих, і багато кого з них повернули під час першого з моменту повномасштабного вторгнення обміну полоненими 24 березня 2022 року .
Тим не менш, важливо визнати, що обміни полоненими відбувалися ще до 24 лютого. Водночас чимало військових, захоплених у полон у період з 2014 по 2022 рік, до початку російського вторгнення, все ще залишаються в полоні.
ЩО ТУРБУЄ КООРДИНАЦІЙНИЙ ШТАБ
Під час розмови з Петром Яценком в українському Координаційному штабі з питань поводження з військовополоненими ми обговорили різні дилеми, з якими стикаються сім’ї військовополонених. Серед іншого, ми спілкувалися про ключові моменти, пов’язані з процесом, через який доводиться проходити сім’ям, щоб зареєструвати своїх зниклих безвісти близьких, а також про пропозиції, які надходять сім’ям від сторонніх адвокатів із Російської Федерації, лише ускладнюючи переговори про звільнення полонених і створюючи очевидну потенційну небезпеку для їхніх близьких. Також під час нашої розмови мені хотілося дізнатися, чи не присутній фаворитизм у процесі відбору тих, кого включають до списків на обмін.
Попри те, що дехто з рідних українських захисників має суттєві побоювання, що рішення про звільнення полонених можуть бути упередженими й ухвалюватися на користь чиїхось «улюбленців», мене запевнили, що єдині винятки стосувалися випадків, пов’язаних з важкими пораненнями або погіршенням стану здоров’я полонених військовослужбовців, яких мали обміняти серед найперших.
Проаналізувавши списки публічно обміняних за період із березня 2022 року українських військових ми дійшли аналогічного висновку. Утім, слід зазначити, що висвітлення в ЗМІ та рекламі було явно непропорційно зміщене у бік бійців полку «Азов», а не 36-ї окремої бригади морської піхоти чи інших підрозділів.
Петро Яценко зазначив, для Тетяни та інших родичів існує й інша небезпека, про яку також необхідно говорити. З його слів, за допомогою спеціальних вебсайтів і сторінок у соцмережах росіяни збирають інформацію про полонених військових у їхніх родичів, які перебувають у відчаї. Такі сайти зумисно створювалися, щоб зіграти на безпорадності родичів військовополонених. У процесі написання цієї статті, ми проаналізували декілька вебсторінок, які виявилися інструментами російських інформаційних операцій, зосереджених на збиранні інформації про українські родини та їхніх захисників. На ці сайти також звертало увагу Міністерство оборони Сполучених Штатів Америки.
Родинам рекомендують уникати людей, що звертаються до них, обіцяючи врятувати їхніх захисників. Такі обіцянки не звільнять їхніх рідних — хіба що зроблять їх вразливими не лише для російської розвідки, але й для шахраїв, готовий забрати їхні гроші й інформацію, не віддавши нічого взамін.
Щоб урятувати життя своїх захисників, родини, що їх розшукують, готові піти на все. Утім, хоча нам відомо про випадки, коли рідні військовополонених намагалися отримати допомогу через адвокатів, які пропонували поїхати до Москви, щоб домовитися про їхнє звільнення, жоден з цих прикладів не увінчався успіхом і не вивів їх на контакт. Про це нам повідомляла не одна сторона, що шукала допомоги у визволенні своїх близьких. Ніхто з них не міг дати жодних гарантій щодо повернення бійців — лише порожню надію на возз’єднання з коханою людиною.
УЧАСНИКИ ПЕРЕГОВОРІВ:
Саудівська Аравія, Туреччина, ОАЕ — усі ці країни відіграють певну роль у переговорах про обмін військовополоненими. Про те, що саме ці країни хочуть отримати в обмін на участь у процесі обміну полоненими, майже не говорять публічно, однак кожна з них відіграє у ньому певну роль. Паралельно з іншими питаннями, Саудівська Аравія брала участь у звільненні 10 бійців-іноземців, серед яких Алекс Дрюке, Енді Г’юн, Ейден Аслін, Шон Піннер, Джон Гардінг, Ділан Гілі та Ендрю Гілл, а також марокканець Брагім Саадун.
У свою чергу, Туреччина домовлялася утримувати на своїй території командирів «Азову», однак потім відпустила їх в Україну — після чого ті одразу ж заявили, що планують повернутися на поле бою. Цілком природно, що такі події породжують запитання про те, який вплив це матиме на обміни в майбутньому. Після того, як Туреччина ухвалила зазначене рішення подальші обміни не проводилися.
9 липня 2023 року українські військовослужбовці Денис Прокопенко, Святослав Паламар, Сергій Волинський, Олег Хоменко та Денис Шлега були повернуті в Україну з Туреччини, порушивши домовленість, досягнуту з Туреччиною кілька місяців тому під час чергового обміну. Це був другий і останній обмін полоненими за період до серпня 2023 року.
Напередодні у Twitter-акаунті Міністерства оборони з’явився допис:
«Повертаємося з Туреччини і повертаємо додому наших героїв. Українські військовослужбовці Денис Прокопенко, Святослав Паламар, Сергій Волинський, Олег Хоменко, Денис Шлега. Вони нарешті будуть зі своїми рідними. Слава Україні!»
ЖОДНИХ НОВИН
Попри обміни полоненими, Тетяна продовжує залишатися в невіданні щодо синової долі. Стрес, через який їй доводиться проходити щодня — справжні муки, що відбиваються не лише на психологічному стані жінки, а й на її здоров’ї.
«Мого сина утримують у полоні у жахливих умовах вже більше року, що викликає у мене все більше занепокоєння і погіршує моє і без того слабке здоров’я, підірване невдалою операцією».
Тетяна
НОВИЙ ДЕНЬ, НОВЕ ЗВЕРНЕННЯ:
Час минає, а Тетяна й далі шукає контакти тих, хто міг би їй допомогти. Такими словами починається один із незліченних листів, які їй довелося написати:
«Звертаюся до Вас з проханням про допомогу від Посольства Сполучених Штатів Америки в Україні та особисто пані Бріджит А. Брінк у сприянні безпечному поверненню мого сина з російського полону в Україну чи принаймні його переведенню до нейтральної країни…»
Навіть попри те, що відповідь може так і не надійти, Тетяна не полишає спроб. Незважаючи на порушення росією всіх правил, вона продовжує звертатися до світової спільноти та ходити на планові зустрічі Координаційного штабу, знову й знову намагаючись отримати звістку про полонених.
БУДАНОВ ЗАКЛИКАЄ ДО ОБМІНУ «ВСІХ НА ВСІХ»
Голова воєнної розвідки України Кирило Буданов зазначає, що закликає до обміну «всіх на всіх». З його слів, імовірність такого обміну є доволі високою. Генерал Буданов стверджує, що єдиним винуватцем того, що такий обмін досі не відбувся, є ігри, в які грає російська федерація, та попри це, він усе ще вважає такий обмін можливим.
Чоловік Тетяни, Сергій, разом із Олександром Соломахою слухає трансляцію засідання Координаційного штабу
ОСТАННІЙ ОБМІН
7 серпня 2023 року до України повернули 22 військовослужбовців, серед них двох офіцерів. Під час брифінгу в серпні 2023 року Представник Головного управління розвідки Міністерства оборони України Андрій Юсов зазначив, що за увесь час відбулося 48 обмінів військовополоненими, в рамках яких до України було повернено 2 598 людей. Від часу проведення брифінгу до дати цієї публікації (22 вересня 2023 року) обмінів полоненими не відбувалося.
БЕРЕЗЕНЬ 2022 ЗВІЛЬНЕНО: 19
КВІТЕНЬ 2022 ЗВІЛЬНЕНО: 297
ТРАВЕНЬ 2022 ЗВІЛЬНЕНО: 41
ЧЕРВЕНЬ 2022 ЗВІЛЬНЕНО: 172
ЛИПЕНЬ 2022 ЗВІЛЬНЕНО: 5
СЕРПЕНЬ 2022 ЗВІЛЬНЕНО: 0
ВЕРЕСЕНЬ 2022 ЗВІЛЬНЕНО: 219
ЖОВТЕНЬ 2022 ЗВІЛЬНЕНО: 212
ЛИСТОПАД 2022 ЗВІЛЬНЕНО: 247
ГРУДЕНЬ 2022 ЗВІЛЬНЕНО: 317
СІЧЕНЬ 2023 ЗВІЛЬНЕНО: 50
ЛЮТИЙ 2023 Р. ЗВІЛЬНЕНО: 217
БЕРЕЗЕНЬ 2023 ЗВІЛЬНЕНО: 130
КВІТЕНЬ 2023 ЗВІЛЬНЕНО: 314
ТРАВЕНЬ 2023 ЗВІЛЬНЕНО: 151
ЧЕРВЕНЬ 2023 ЗВІЛЬНЕНО: 100
ЛИПЕНЬ 2023 ЗВІЛЬНЕНО: 43
СЕРПЕНЬ 2023 ЗВІЛЬНЕНО: 22